Шановні вболівальники!
У шостому випуску «Ближче до гравців Вікторії» ми знайомимо вас із футболістом, який рідко говорить багато, але завжди робить свою роботу ідеально.
Олександр Лебеденко поділився спогадами про свій футбольний старт, розповів про силу родини у його житті, що допомагає йому тримати баланс та які цілі ставить перед собою надалі.
Запрошуємо до щирої розмови з нашим віцекапітаном.
Дитинство та шлях у футбол
– Хто або що надихнуло тебе обрати футбол? З чого все почалося?
— Мене ніхто не надихав на футбол. Я виріс у гуртожитку, де всі хлопці з навколишніх будинків постійно грали. Біля дому був футбольний майданчик, я був тоді найменший — бігав, подавав м’ячі старшим, а потім почав грати з ними.
Спершу, правда, футболу в моєму житті не було — мама віддала мене на танці і сказала: «Ніякого футболу». Довго ходив на танці й майже закінчив музичну школу.
А потім хлопці з мого класу, які тренувалися у Краснопіллі, покликали мене з собою. Тренер Анатолій Прилепа й до того просив маму віддати мене на футбол — але тоді були лише танці. Зрештою я пішов у віці 13-14 років— і з того все почалося.
Клуби та найсильніші спогади
– Який із клубів, де ти грав, залишив найбільший слід?
— Напевно, ФК «Суми». Я починав у «Яворі», який потім перейменували на ФК «Суми», найбільше матчів зіграв саме там.
Був період непорозумінь із тренерами — навіть перестав тренуватися з командою, грав лише на область. Але найбільша частина моєї історії все одно пов’язана саме з Сумами.
Історія у «Вікторії»
– Розкажи свою історію в нашому клубі?
— Після злиття «Альянсу» та «Вікторії» ми так і не стартували в чемпіонаті через початок повномасштабної війни. Потім пауза, потім УПЛ…
Я повернувся сюди додому, ближче до Сумської області. І вік уже такий, що треба розуміти, куди рухатись далі. З головним тренером ми були знайомі й працювали раніше — усе вийшло природно.
Характер, стиль гри та погляд зсередини
– Опиши себе трьома словами як футболіста.
– Універсальний, працелюбний, гнучкий до змін.
– Маєш футбольні ритуали чи забобони?
— За кар’єру їх було багато, але зараз ловлю себе на думці, що це радше десь на підсвідомості. На гру вони не впливають.
– З ким у команді в тебе найбільша взаємодія на полі?
— Так щоб чітко виділити — ні. Але найбільше, мабуть, з Дмитром Ульяновим, Стасом Шараєм, Максимом Сасовським. І дуже подобається, як рухається Саша Чернов — я добре розумію, що він робитиме
Матчі та моменти
– Який матч у «Вікторії» найпам’ятніший?
— Поки такого ще не було. Але сподіваюся, що він обов’язково буде — хоч часу у мене, як у професійного гравця, вже не так багато. Хочу допомогти команді й дуже хочу зіграти матч, який стане особливим.
Лідерство та характер
– Ти віцекапітан. Як підтримуєш команду після невдач?
— Я не такий емоційний, як Діма (Ульянов). Але є точка кипіння, після якої можу теж різко й агресивно відреагувати. Це робочий процес — інколи треба накричати й насварити.
Життя поза футболом
– Чим любиш займатися поза футболом?
— Зараз особливо нема часу на щось інше. Переважно — сім’я, син і дружина.
– Якби не футбол — ким би був?
— Не знаю. Дуже важко уявити життя без футболу. Думаю, якось би склалося, але куди саме привело б — навіть не уявляю.
Важкі періоди та повернення
– Які труднощі найбільше запам’ятались?
— Так. За дев’ять місяців — дві важкі травми: обидва коліна. Загалом півтора року без футболу.
Перша травма була важкою, але я поставив собі ціль швидко відновитись. Друга — емоційно зламала. Було відчуття, що життя зупинилося.
У період другої травми я одружився — і це стало для мене поштовхом. Допомогло знову рухатися вперед.
Принципи та погляди
– Якими принципами керуєшся?
– Я ніколи не був наддисциплінованим, але дуже ціную дисципліну — у побуті й на тренуваннях. Чим старший стаю, тим більше це розумію.
А в житті — живеш, вчишся, кожен день приносить щось нове.
Майбутнє після кар’єри
– Хочеш залишитись у футболі після завершення кар’єри?
— Так. Хотів би залишитися у футболі. А далі буде видно.
– Бачиш себе тренером?
— Наразі — ні. Це велика відповідальність, багато нової інформації. Потрібно «вбити в собі футболіста», щоб почати цей шлях.
Мрії, які досі живуть
– Твоя найбільша футбольна мрія?
-Не знаю напевне для кожного футболіста мрія це зіграти за збірну України, але моя найбільша футбольна мрія буде не здійсненна. Про УПЛ я ще раніше говорив що команда із Сум або Сумської області представляла в УПЛ місто, ну в яких я грав і я хотів допомогти туди вийти
Команда та вболівальники
– Що для тебе означає бути футболістом «Вікторії»?
— Це — моє життя. Я вдома. І хочу допомагати команді розвиватися та рухатися вперед.
– Що хочеш сказати вболівальникам?
– Завжди підтримуйте нас! У футболі бувають підйоми й падіння. Але саме підтримка рідних, близьких та вболівальників дає сили йти далі.
Це був Олександр Лебеденко — віцекапітан, боєць, лідер і людина, для якої футбол — це шлях, а «Вікторія» — дім.
А вже у наступному випуску нашої рубрики «Ближче до гравців Вікторії» на вас чекає Руслан Паламар, саме його запросив Олександр.
