Дорогі вболівальники!
Новий гість — нова історія. У цьому випуску на вас чекає не менш цікава розмова з молодим та амбітним футболістом. Мрія про збірну України, спокій у житті та зовсім інший характер на футбольному полі. Під час свого дебюту він намагався виглядати спокійним, хоча всередині все ніби кам’яніло.
Молодий вік гравця зовсім не означає, що його футбольна історія коротка. Навпаки — попереду великі цілі, плани та мрії.
Усе це та багато іншого — про 19 номер нашої команди Владислава Савицького. Його історія про те, що не варто боятися власних цілей і не потрібно зважати на думки тих, хто не вірить у тебе.
Приємного прочитання!
Футбол у повсякденному житті
— Який момент на тренуваннях приносить тобі найбільше задоволення?
— Коли граємо у футбол. Наприклад, «акваріум», де можна показати всі свої якості та удари.
— Якщо на один день забрати футбол із твого життя, чим би ти його заповнив?
— Напевно, зайнявся б чимось цікавим у сфері блогерства, почав би розвивати цей напрямок. Чекав би дня аби повернутися до футболу.
— Хто або що найчастіше мотивує тебе ставати кращим щодня?
— Дуже багато бачу і чую, що говорять люди: тренери, досвідчені гравці. Кожного дня беру для себе щось нове, запам’ятовую. У потрібні моменти просто згадую ці слова, бо розумію, що це важливо.
— Чи легко тебе вивести на емоції — як на футбольному полі, так і поза ним?
— Поза футболом дуже важко, бо намагаюся контролювати себе. А от на футбольному полі — взагалі дуже легко.
Питання від співкомандника
Наступне питання Владиславу поставив один із його співкомандників. Наша пресслужба запропонувала йому відгадати, хто саме. Спочатку 19 номер припустив, що це міг бути Артем Шпирьонок, але ми натякнули, що це занадто очевидно, адже Артем був попереднім героєм рубрики. Зрештою Владислав таки відгадав — питання поставив наш третій воротар і його хороший друг Назар Юрченко.
— Хто найсильніший гравець, з яким ти був у команді?
— Напевно, скажу, що це Владислав Хамелюк
Відпочинок і життєві принципи
— Що допомагає тобі перезавантажитися після важких матчів?
— Пограти у відеоігри та прогулятися, щоб відновитися
— Чи маєш ти футбольні або життєві принципи, якими керуєшся щодня?
— У футболі я ставлю собі за ціль не здаватися. Так само й у житті, хоча іноді це буває не на користь, бо футбол — це гра, а в житті все інакше.
— Яка найбільша футбольна мрія Владислава Савицького?
— Зіграти за збірну України.
Перші кроки у футболі
— Хто або що надихнуло тебе обрати саме футбол? Розкажи свою історію в цьому виді спорту.
— Мені було десь років шість. Йду зі школи з мамою і в якийсь момент повертаю голову ліворуч — бачу, як грають у футбол. Тоді я нічого особливо не розумів. І тут мама запитує: «Не хочеш піти на футбол?» Я відповів, що можна спробувати. І з того дня я постійно у футболі.
— Хто був твоїм кумиром у дитинстві? На кого рівнявся?
— У дитинстві — Ліонель Мессі.
— А зараз хто твій кумир?
— Зараз багато таких футболістів. Напевно скажу Доку та Ямаль.
Про характер
— Опиши себе трьома словами. Який ти футболіст?
— З характером, швидкий та з великим бажанням грати у футбол.
— А як людину?
— Смішний, добрий та цікавий.
Поза футбольним полем
— Чи маєш якісь передматчеві ритуали або забобони?
— Перед матчем завжди розмовляю з Богом.
— Який ти поза футболом? Чим любиш займатися у вільний час?
— Люблю проводити час із сім’єю та дівчиною. Люблю якось повеселитися, відпочити.
Цілі та шлях у «Вікторії»
— Які цілі ставиш перед собою на весняну частину сезону?
—Виходити на поле та забити не один м’яч
— Розкажи свою історію в нашій команді. Що для тебе означає бути футболістом «Вікторії»?
— Тоді я займався у «Барсі» і періодично тренувався з «Токарями» з області. Якось тренери говорили, та я знав, що «Вікторії» теж потрібні молоді гравці. Мені тоді було десь 15 років. Мене подивилися — наче був непоганий, але ще сирий і не зовсім готовий. Я потренувався десь тиждень на зимових зборах, але тоді сказали «ні», бо був ще дуже юним. Через пів року покликали знову — вже на літні збори. Я вже став кращим, тренувався з дорослими гравцями. Так мене і взяли. Спочатку був договір: я тренувався з «Вікторією», а грав за «Токарі». Ось так і пройшли роки. Було, звісно, важко в усіх аспектах. Фізично я справлявся, а от морально було тяжко, бо розумів, що багато хлопців уже десь грали, а я ще дуже юний. Зараз уже набагато легше: з усіма добре спілкуюся і готовий грати, аби все тільки було добре.
Партнери по команді
— З ким із гравців нашої команди в тебе на полі найбільша взаємодія?
— З Артемом Шпирьонком та Артемом Рябим.
— Чи є матч у футболці «Вікторії», який став для тебе найпам’ятнішим? Чим саме?
— Так, коли забив свій перший гол. Емоції були космічні, я таких ще не відчував. Це теж була моя мрія.
— Якщо б у тебе була можливість обрати одного гравця з команди і поїхати з ним у відпустку без тренувань, хто б це був і чому?
— Назар Юрченко. Ми з ним просто наче брати.
Погляд у минуле
— Якщо повернутися на початок твого футбольного шляху — яку пораду ти дав би собі тоді?
— Напевно сказав би: не слухай інших, головне — йти до своєї мети.
— Які емоції були, коли ти вперше дебютував у професійному футболі?
— Я тоді намагався заспокоїти себе зсередини. Зовні намагався виглядати спокійним, але всередині все було зовсім інакше — я ніби закам’янів.
Звернення до вболівальників
— І наостанок: що б ти хотів сказати нашим уболівальникам?
— Для кожної команди дуже важливо, щоб на ігри приходили вболівальники, де б команда не була. Хотілося б, щоб кожен не лише дивився трансляції, а й приїжджав підтримувати нас на матчах.
Ми щиро вдячні Владиславу за те, що поділився своєю історією. Перше інтерв’ю завжди викликає хвилювання, але 19 номер чудово впорався. Його історія дійсно варта уваги, адже, попри молодий вік, Владислав може розповісти багато цікавого і показати молодим футболістам, що шлях у професійному футболі ніколи не буває легким.
За традицією, герой випуску обирає наступного гостя нашої рубрики. Тож Владислав вже визначився, хто стане наступним співрозмовником клубної пресслужби.
Отже, зовсім скоро своєю історією поділиться воротар нашої команди Назар Юрченко
Стежте за нашими оновленнями!
