Дорогі вболівальники!
Ми продовжуємо нашу традиційну рубрику знайомства з гравцями «Вікторії». Цього разу гостем пресслужби став 25-й номер сумчан — Станіслав Шарай.
Під час інтерв’ю ми поговорили про його дитинство, стосунки з братом, перші кроки у футболі та період виступів за «Альянс». Також Станіслав відверто розповів про рішення залишити «Верес», який виступає в УПЛ, поділився історією свого переходу до «Вікторії» та пояснив, що для нього означає бути частиною нашої команди.
Окрім цього, ми поцікавилися, чи хотів би він бачити свого брата у складі сумчан. Попереду — щира, цікава та змістовна розмова, яка допоможе вам ще ближче познайомитися зі Станіславом не лише як із футболістом, а і як з особистістю.
Приємного прочитання!
— Станіславе, ми щиро раді, що ти завітав до нас на щиру розмову. Тож давай розпочнемо з бліц-запитань, трішки розігріємось перед основними запитаннями про тебе.
— Вітаю, так, звісно, давай.
— Добре, тоді почнемо. Відповідай коротко — перше, що спаде на думку. Гол чи асист: що приносить найбільше задоволення?
— Гол.
— Футбольний кумир?
— Мессі.
— Три слова, які описують твій стиль гри.
— Швидкість, прийняття рішень та переміщення.
— Хто в нашій команді найбільший жартівник?
— Олександр Чернов.
— Один матч, який запам’ятався тобі найбільше.
— Проти ЛНЗ.
— Чудово. Тепер переходимо до питань, які зможуть познайомити вболівальників із тобою ближче. Пригадай своє дитинство. Яким хлопцем ти ріс: розбишакою чи слухняним? І чи є якийсь момент із дитинства, який ти запам’ятав найбільше?
— Та ні, розбишакою я не був, я був спокійним, то брат був розбишакою. Та якогось такого моменту, який запам’ятався, немає. Все звичайно: ріс, як всі інші діти, гуляв, займався футболом. Щоб прям якогось такого моменту — не пригадаю.
— Які якості ти отримав ще в дитинстві, що допомагають тобі зараз?
— Нехай буде швидкість.
— Поговоримо тепер трішки про твого брата Владислава. Чи часто вас плутали з ним?
— Звісно, постійно.
— А батьки колись плутали?
— Ні, не було.
— Дуже часто в житті буває, що близнюки міняються місцями. Чи мінялися ви місцями з Владом? І в які моменти?
— Так, звісно. Я вірші в школі за нього розповідав.
— А він за тебе?
— Ні, все я за нього.
— А в дитинстві які стосунки у вас були з братом? Часто билися?
— Чудові. Коли як, звісно, що могли й побитися, як всі брати, як ті ж брати Рябі.
— Хто або що надихнуло тебе обрати саме футбол? Розкажи свою історію в цьому виді спорту.
— Та особливо нічого. Батько займався футболом колись, але так, щоб професійно, то він не грав. А в нас із братом виходило воно, тому нас вирішили віддати в школу, дати шанс спробувати.
— Хто із тренерів, з якими ти працював, вплинув на твоє становлення як футболіста найбільше?
— О, це таке провокаційне питання, як я тут можу відповісти?!
— Ти перший, хто сказав, що це провокаційне питання, зазвичай всі відповідали, що це їхній перший тренер. Тому нам все ж цікаво, який саме тренер вплинув найбільше?
— Добре, тоді скажу, що це Ярошенко.
— Яку найціннішу пораду отримав?
— Від Ярошенка?
— Загалом від тренерів, із якими працював.
— Постійно крутити головою на полі.
— Ви з братом були разом в «Альянсі». Тож хочеться трішки глибше поринути в цю історію. Розкажи нам про період, коли ти грав за «Альянс».
— Це був дуже гарний час, дуже гарна команда була. Якби не війна, то, можливо, вже були б в УПЛ. Ми з братом взагалі тоді були без команди, потім нам зателефонували, покликали спробувати в «Альянсі». Команда тоді ще в аматорах грала, якщо не помиляюсь. Тоді з аматорів ми були там, тоді виграли Другу лігу, згодом вийшли в Першу лігу. Перший сезон ми були десь так на 5 місці, потім вже були на 3 місці, були дуже гарною командою. Але почалася війна — і все закінчилося.
— Опиши себе трьома словами, який ти футболіст?
— Командний, дисциплінований та націлений на ворота.
— Чудово! Поговоримо тепер трішки про «Верес» Рівне, туди ви теж перейшли разом із братом. Розкажи про цей період у своєму житті. Та чому вирішив покинути команду, адже «Верес» грає в УПЛ?
— Почалася війна, на той період ми були на зборах у Туреччині вже з командою «Вікторія», тоді вже все розпалося, і ми сиділи в іншій країні без команди. А вже потім нам зателефонували та запропонували «Верес». Ми недовго думали, звісно, що погодилися, і, якщо не помиляюся, то вже наступного дня були в Україні, в місті Рівному. Отож ми приїхали до команди «Верес», тренером тоді був Вірт. Це була дуже хороша команда, нас добре прийняли, та тренерський штаб теж був хороший, і відношення до нас було добре. Потім змінився тренерський штаб, а потім ще раз. Останній тренер, що зараз, він прийшов із u-19 та привів із собою футболістів. І за декілька днів до кінця зборів мені сказали: «В нас є молоді футболісти, навіщо ти будеш займати тут місце, якщо ми будемо розвивати своїх молодих футболістів і продавати».
— Звісно, це сумно таке чути, але життя воно таке. Давай зараз уявимо, що наступного сезону «Вікторія» вийшла до УПЛ. І в матчі ми будемо грати з «Вересом». Наскільки сильним буде твоє хвилювання, якщо треба буде зіграти проти брата?
— Не буде. Принципово це буде проти «Вереса», проти брата не буде.
— А виграти хотілося б?
— Звісно, 100 відсотків. Злості до них немає, але саме рішення було незрозуміле.
— Який ти поза футболом, чим любиш займатися у вільний час?
— Літом — теніс, великий та річка. Хоча відпустка в нас недовга, особливо нічого не встигаєш. Раніше, коли закордон можна було їздити, то, звісно, взимку це обов’язково море було, кудись літали. А так десь гуляємо з собакою в парку.
— Добре. Улюблене питання всіх твоїх партнерів по команді. Якби не футбол, ким би був?
— Не знаю, чимось би своїм займався, можливо, речі якісь би продавав.
— Що допомагає тобі перезавантажитися після важких матчів?
— Змінити обстановку. Кудись поїхати або ж в ліс, або до батьків.
— Чи легко тебе вивести на емоції?
— Раніше було так легко на полі, а зараз — ні.
— Станіслав на футбольному полі та в житті — це дві різні людини?
— Та не знаю, не сказав би. Більше ні.
— Вже традиційно один із партнерів по команді пише герою випуску питання. Тож, Станіславе, спробуй вгадати, хто б міг написати тобі запитання?
— Від Максима Євпака.
— Ні, це занадто очевидно.
— А тоді від Максима Бойка.
— Так. Наша пресслужба попросила саме Максима написати тобі запитання. Максим зміг придумати лише одне запитання, цитуючи його слова: «Важко придумати ще питання». Отож, його питання просте: «Чи хотів би ти, аби твій брат Владислав грав у нашій команді?»
— Так, але вже в УПЛ.
— Ось ми й підійшли до теми нашої команди. Цікаво почути твою історію у ФК «Вікторія».
— Повернувшись до України, я зателефонував Геннадію Миколайовичу, розповів про ситуацію, яка сталася. Він поспілкувався з головним тренером, тож питання було повністю вирішене. Потім я приїхав, поспілкувався з Анатолієм Петровичем — і все, та почав тут грати. Спочатку в мене була орендна угода, а потім вже підписали основний контракт, і ось граю тут.
— З ким із гравців нашої команди в тебе на полі найбільша взаємодія?
— З Євпаком, Книшем, Бойком та Черновим.
— На даний момент що для тебе означає бути гравцем «Вікторії»?
— Солідність.
— Ти вирішив просто одним словом описати, бо ми пригадуємо, як твої співкомандники майже цілі поеми описували.
— Це гордість. Ось так коротко. Навіщо щось складати? Просто говориш, що пишаєшся — і все.
— Найпам’ятніший матч у футболці «Вікторії»?
— Проти ЛНЗ.
— Чи є матч у футболці «Вікторія», який хотів би переграти?
— Та ні, немає.
— Яка твоя найбільша футбольна мрія?
— Моя футбольна мрія — це виграти УПЛ, але зараз, як реальність, — виграти Першу лігу з ФК «Вікторія».
— А яка в тебе мрія поза футболом?
— Зробити якийсь бізнес свій.
— Що найважливіше для футболіста, на твою думку?
— Працьовитість. Без праці нічого не буде.
— Поточний сезон зовсім скоро завершується. Тож наше запитання полягає ось в чому: наскільки тобі вдалося здійснити поставлені перед собою цілі? І чи ставив ти їх перед собою?
— Загалом так. Я ставив забити м’ячів 5–6, загалом то це вже так і є. Звісно, що хочеться більше, але в нас ще є ігри.
— Чи ставив вже перед собою цілі на наступний сезон?
— Ні, я ще навіть за нього не думав. Цей треба дограти, побачити, що ще буде влітку.
— Станіславе, наша пресслужба підмітила цікавий збіг. Наче якийсь ментальний зв’язок між Владом і тобою. Адже коли Влад забиває гол за «Верес», ти потім забиваєш гол за «Вікторію». Як ти прокоментуєш такий збіг?
— До речі, так, я теж це помітив. Так брат мені ввечері дзвонить і говорить: «Давай тепер твоя черга». Йому важче там, рівень інший. Коли забиває він, тоді забиваю я, а от коли навпаки, то він не завжди забиває. Це прекрасно, щоб він у кожній грі забивав, а я — по два.
— Ну й ми підійшли до завершення. Традиційно однакове запитання в усіх: що б ти хотів сказати нашим вболівальникам?
— Що ми в наступному сезоні будемо грати краще, ніж у цьому.
Наша пресслужба щиро вдячна Станіславу за те, що він зміг приділити свій час та поділився з нами багатьма цікавими історіями. Сподіваємося, що після цього інтерв’ю ви стали ще ближчими до наших гравців та змогли краще пізнати Станіслава не лише як футболіста, а й як особистість.
А героєм наступного випуску стане 29-й номер нашої команди — Артем Рябий. Звісно, наша пресслужба хотіла, аби саме Денис запросив свого брата, але, схоже, у братів свої домовленості, тож цього разу саме Станіслав вирішив передати естафету Артему.
Тому вже зовсім скоро очікуйте на нове інтерв’ю!
