Дорогі вболівальники!
Наша рубрика «Ближче до гравців “Вікторії”» продовжує знайомити вас із футболістами нашої команди не лише на футбольному полі, а й поза ним. Команда повернулася із зимової відпустки, а це означає, що ми будемо тішити вас новими випусками ще частіше.
Героєм цього матеріалу став півзахисник «Вікторії» — Максим Бойко. У відвертій розмові він поділився історією свого шляху у футболі, згадав кумирів дитинства, розповів про значення нашого клубу у своєму житті, а також щиро поділився емоціями, пов’язаними з важкою травмою та процесом відновлення.
Це інтерв’ю — не лише про футболіста. Передусім — про людину, яка не опустила руки, зберегла віру в себе і крок за кроком повертається до улюбленої справи. Запрошуємо вас стати ще ближчими до Максима Бойка.
Дитинство та шлях у футболі
— Хто або що надихнуло тебе обрати саме футбол? Як почався твій шлях у цьому виді спорту?
— У мене є двоюрідний брат, він на два роки старший. Тато відвів його на футбольну секцію до школи. Мені тоді було п’ять, йому — сім. Тато запитав: «Не хочеш спробувати?» Я був дуже сором’язливий, але відповів, що хочу. Спробував — і мені сподобалося. Так усе і почалося.
— Хто був твоїм кумиром у дитинстві? На кого рівнявся?
— У дитинстві — Ліонель Мессі. Трохи пізніше дуже подобалися Пауло Дібала та Кевін Де Брюйне.
Характер і принципи
— Опиши себе трьома словами. Який ти футболіст?
— Дисциплінований, нестриманий та відповідальний.
— Чи маєш життєві або футбольні принципи, якими керуєшся щодня?
— Головний принцип — працювати над собою. Можна мати талант, але без дисципліни ти нічого не досягнеш. Для мене дисципліна — номер один.
Особистість поза футболом
— Який ти поза футбольним полем? Чим любиш займатися у вільний час?
— Люблю проводити час із друзями, грати в комп’ютерні ігри та ходити в тренажерний зал.
— Якби не футбол, ким би ти був?
— Мені дуже цікавий бізнес. Я ніколи не хотів працювати «на когось», ще з дитинства мріяв про власну справу, наприклад, свій магазин. –
Шлях у «Вікторії»
— Розкажи свою історію в нашій команді. Як опишеш атмосферу в той момент?
— Ми збиралися в перший рік, тоді якраз почалася повномасштабна війна. Було багато гравців на перегляді. Усі були незнайомі, я знав лише декількох людей. Насправді це був дуже цінний досвід.
Атмосфера була напружена, тому що кожен хотів довести свою готовність: лягали в підкати, боролися. Було важко. Я ще тоді отримав травму, але встиг підписати контракт. Тому атмосфера справді була напруженою — кожен хотів показати, що готовий грати на цьому рівні.
— Чи є матч у футболці «Вікторії», який запам’ятався тобі найбільше? Чим саме?
— Звісно. Хотів би згадати кубкову гру з «Буковиною», але ми тоді програли. Тому скажу матч із «Лівим Берегом» у тому році, коли ми виграли 0:1 у Кубку. Юра Дудник тоді забив, а ми грали в меншості.
Той матч приніс мені дуже багато емоцій. Плюс була дощова погода, неймовірна атмосфера. З «Буковиною» теж було класно, але з «Лівим Берегом» — сильніше, бо був позитивний результат і нереальні емоції.
— Що для тебе означає бути футболістом «Вікторії»?
— Я вихованець сумського футболу, а це команда з мого міста. Вона для мене дуже багато означає. Дуже хочеться повернутися на «Ювілейний», грати матчі в Сумах і, звісно, вийти з цією командою в Прем’єр-лігу. Це одна з моїх головних цілей.
— З ким із гравців нашої команди в тебе на полі найбільша взаємодія?
— Найбільше подобається Хамелюк — по стилю, з ним зручно грати. Також можу виділити Олександра Чернова. Але, в принципі, з усіма комфортно: у нас чудовий колектив і гарна атмосфера. Потрібно здобувати результат.
— Ти граєш під 18 номером. Чому саме його обрав?
— Це ще з першої професійної команди. Коли запитав, який номер можна взяти, сказали — 18. Я навіть не пам’ятаю, які ще були варіанти. Для мене це не принципово. Можна було взяти і 8 номер, але в нас є Руслан Паламар — легенда, тому без шансів.
Дебют і мрії
— Які в тебе були емоції під час дебюту в професійному футболі?
— Дебют був максимально незвичний. Тоді в мене був договір з «Альянсом», я був неповнолітній і грав за «БАРСУ U-19».
У нас була кубкова гра зі «Львовом» (1/8 фіналу). Перед цим я відіграв 90 хвилин за «БАРСУ» на синтетиці. Після гри мені сказали, що я в заявці, і я їду в готель на заїзд. Ми грали на «Ювілейному» в Сумах. Я взагалі не розраховував вийти на поле.
Рахунок був 1:1, важка гра, поле складне. Десь на 65-й хвилині тренер Юрій Ярошенко покликав мене на розминку. Я думав, що просто розімнуся. Але на 75-й хвилині він покликав мене на заміну.
Всі казали: «Не хвилюйся, все буде добре». Хвилювання почалося вже біля лінії поля. Я міняв Станіслава Шарая — тоді коліна реально тремтіли. Але першу дію зробив добре, віддав пас, потім навіть між прокинув. Радію, що так сталося, хоча результат був негативний — програли по пенальті.
— Найбільша футбольна мрія Максима Бойка?
— Зіграти в єврокубках. Звісно, мрія — Ліга чемпіонів, але підійде і Ліга Європи. Також звісно хотілося б зіграти за Національну Збірну України.
А з «Вікторією» — це, безумовно, вихід у Прем’єр-лігу, а далі й єврокубки. Дуже цього хочу.
Травма та відновлення
— У 8-му турі Першої ліги в матчі проти «Ворскли» ти вже на 6-й хвилині зазнав травми. Які тоді були емоції?
— Емоції були одразу. Фізично було не так боляче, як морально важко. Я одразу зрозумів, що це щось серйозне, бо вже проходив через важкі травми. Розумів, що вибуваю на невизначений термін.
Я був дуже злий — і на себе також. У тому моменті було два рішення: бити або зіграти інакше. Я не хотів травмувати суперника, в останню мить передумав — і вийшло, що травмував себе.
— Як проходив процес відновлення? Що зараз каже клубний лікар?
— Відновлення було дуже важким. Спочатку прогнозували, що я місяць буду на милицях, але вийшло два — щось не зросталося. Я постійно ходив у тренажерний зал. Дуже сумую за футболом, за м’ячем, хочу швидше повернутися.
Зараз потроху набігаю кілометраж, бо під час відпустки хлопці бігали, а я не міг. Потрібно повернути фізичну форму, але думаю, що вже зовсім скоро почну працювати з м’ячем.
— Як пройшла твоя відпустка?
— Відпустка була довгою, але вся — в роботі. Постійно був у тренажерному залі, бо дуже хотів повернутися.
Погляд уперед
— Які цілі ставиш собі на весняну частину сезону?
— Потрібно ставити найвищі цілі. Хочеться перемагати в кожній грі. Я знаю, що ми можемо обігрувати будь-яку команду й займати високі місця. Так, у першій частині сезону був спад, але потрібно реабілітуватися — перед уболівальниками і перед керівництвом, яке багато в нас вкладає.
— Що допомагає не опускати руки після такої травми?
— Віра в себе, підтримка партнерів по команді, тренерського штабу. Дуже допомагає сім’я — батьки, родичі. Я просто не маю права опускати руки.
— Якби ти міг повернутися в минуле, що б собі сказав?
— Сказав би, що дисципліна й відновлення — це дуже важливо. У мене було багато травм саме через неправильне відновлення. І, напевно, сказав би: «Йди до своєї мрії».
— І наостанок: що хочеш сказати нашим уболівальникам?
— Дуже хочеться повернутися на «Ювілейний» і грати при рідних трибунах. Дякую вболівальникам, які підтримують нас навіть у Тростянці — можна сказати, що ми там граємо «на виїзді», але підтримка відчувається.
Так, інколи є критика в коментарях, але це нормально. Дякуємо нашим уболівальникам і, звісно, ЗСУ за можливість у такий час грати у футбол, ще й у Сумській області.
Дякуємо Максиму Бойку за щиру та змістовну розмову. Сподіваємося, що після цього інтерв’ю ви стали ще на крок ближчими до наших гравців.
А вже наступного гостя Максим обирав довго, але зрештою його вибір впав на Дениса Рябого. Тож очікуйте нового випуску вже зовсім скоро на нашому сайті
