Дорогі вболівальники!
Наша довга перерва завершилася, а це означає, що ми повертаємося до рубрики портретних інтерв’ю. У сезоні-2026/27 хочемо ще частіше знайомити вас із футболістами сумської команди – не лише як із гравцями на футбольному полі, а й як із особистостями, їхніми історіями, поглядами та мріями.
Сьогодні гостем пресслужби «Вікторії» став літній новачок нашої команди – Іван Ільчук. Центральний захисник приєднався до «Вікторії» під час цих літніх зборів.
У нашій розмові ми поговорили з Іваном про його дитинство та перші кроки у футболі, становлення як професійного гравця, а також про те, як він відновлюється та перезавантажується після важких матчів і тренувань.
Не оминули увагою й період виступів за ФК «Ужгород», де Іван виконував роль капітана команди. Поговорили про відповідальність капітана, перехід до «Вікторії» та перші враження від нової команди й атмосфери всередині колективу.
Ми хочемо крок за кроком знайомити вас з історіями кожного футболіста нашої команди. Тож цього разу Іван відверто поспілкувався з пресслужбою «Вікторії» – щиро, без зайвих слів та футбольних штампів.
Ласкаво просимо до прочитання відвертої розмови з Іваном Ільчуком!
— Іване, наша пресслужба раді вітати тебе! Готовий до інтерв’ю?
— Вітаю, звісно, готовий.
— Добре, тоді почнемо із легенького розігріву. Маємо для тебе сім бліц запитань, тож відповідай швидко та коротко.
— Гаразд!
— Ранкове чи вечірнє тренування?
— Ранкове.
— Що для захисника важливіше – швидкість чи сила?
— Розум.
— З ким із партнерів по команді ти б помінявся життям на один день?
— Цікаве запитання, нехай буде Саша Чернов.
— Яку суперсилу ти хотів би мати?
— Хотів би вміти літати.
— Три слова, якими можеш описати себе?
— Добрий, наполегливий та співчутливий.
— Якби міг поїхати у відпустку без тренувань і взяти із собою лише одного партнера по команді – кого б обрав?
— Діму Грищенко.
— Якби не футбол – ким би ти був?
— Гідом у горах.
— Чудово! З бліцзапитаннями закінчили, тепер поговоримо про твоє дитинство, давай трішки поринемо у спогади. Пригадай своє дитинство: яким хлопцем ти ріс – розбишакою чи слухняним?
— Щось між розбишакою та слухняним, десь посередині.
— Чи є момент із дитинства, який запам’ятався тобі найбільше?
— Так, є, це момент, який розтягувався на все літо, а саме футбол кожен день на штучному полі разом із друзями.
— Які якості ти отримав ще в дитинстві, які сьогодні допомагають тобі у футболі та житті?
— Спілкування з людьми.
— Як твоє рідне місто вплинуло на тебе як на особистість?
— Навчився цінувати людей.
— Який ти поза футбольним полем?
— Якщо брати відпустку, то люблю в гори ходити, мініфутбол люблю, а ще проводити час із друзями під час гри в Counter-Strike.
— Тебе легко вивести на емоції – і в житті, і на футбольному полі?
— Рік тому це було дуже легко, але зараз – ні.
— Іван на футбольному полі та Іван у житті – це дві різні людини чи все ж одна?
— Ні, це дві різні людини.
— Це доволі цікаво, тож тепер поговоримо про твій шлях у футболі. Як ти почав захоплюватися футболом? Розкажи про свій шлях у цьому виді спорту.
— Це просто в крові із самого народження, тому що тато грав у футбол, та й загалом все оточення. Десь приблизно з 4-х років, коли брат почав брати мене із собою на вулицю і єдиним заняттям був футбол, тож так і почався мій шлях.
— Чи був тренер, який найбільше вплинув на твоє становлення як футболіста?
— Не хочу виділяти когось одного, бо кожен із них вплинув на моє футбольне майбутнє, яке я зараз маю. Але хочу виділити свого першого тренера, тому що це та людина, яка дала мені шлях у футболі.
— Як би ти описав свій стиль гри трьома словами?
— Скажу одним словом — дисципліна.
— Яку найціннішу пораду ти отримав у житті й досі нею керуєшся?
— Мама завжди говорила мені: «Потрібно прагнути найвищої точки, і до середини точно дійдеш».
— Добре! Ось ми й плавно перейшли до блоку питань про твою попередню команду ФК «Ужгород». Два сезони ти провів із капітанською пов’язкою у складі ФК «Ужгород». Яким для тебе був цей період?
— Найбільше запам’ятався колектив, тому що такого колективу в мене ще не було в житті. Всі були дуже дружні, один одного завжди підтримували, всі прагнули розвитку та кар’єрного зросту. Також відношення як тренерського штабу, так і керівництва було хороше, завжди допомагали та давали хороші поради, які в кінці кінців дуже допомогли в житті.
— Що для тебе особисто означала капітанська пов’язка?
— Насамперед це відповідальність, бо це завжди допомагати команді справлятися зі стресом, адже, як ми знаємо, у футболі не завжди бувають хороші результати, бувають і погані дні, саме тому завжди потрібно було бути сильним і допомагати команді.
— Чи змінилося твоє ставлення до гри та відповідальності після того, як ти став капітаном?
— Звичайно, що змінилося, адже на тобі лежить більше відповідальності на футбольному полі, ти повинен тягнути на себе цю ковдру в тяжкі моменти на полі, брати цю відповідальність на себе та вести команду за собою, підтримувати, скажемо так, згладжувати всі кути.
— Який етап своєї кар’єри ти згадуєш із найбільшою теплотою?
— Ці моменти є завжди, й не хочеться виділяти якийсь один, тому що в кожній команді, в якій я був, вони були.
— Чи були у твоїй кар’єрі переломні моменти, коли хотілося залишити футбол?
— Так, були. Дякувати Богу, в мене травм не було, але коли був зовсім юним, то зʼявлялись такі думки після невдалих ігор.
— Що допомагало в такі моменти не опускати руки й продовжувати рухатися вперед?
— Батьки, які завжди мотивували своїм прикладом, та друзі.
— Що допомагає тобі перезавантажитися після важкого тренування або матчу?
— Спілкування і підтримка близьких завжди допомагає в такі моменти. І звичайно Саша Чернов який може прикрасити любий день!
— Ми як пресслужба робимо висновки, що без Олександра життя безкольорове?
— Він завжди може підняти настрій всій команді.
— Яка твоя найбільша футбольна мрія?
— Виклик до збірної.
— Як виник варіант переходу саме у «Вікторію»?
— Виникла пропозиція від людини, яка допомагає в моєму футбольному шляху, поїхати на перегляд у футбольний клуб «Вікторія», ось так це й сталося.
— Чи не було страшно їхати так далеко від дому – аж на Сумщину?
— Страху не було, лише переживання.
— Як пройшла твоя адаптація в команді? Пригадай перші дні після приїзду.
— Перші дні були важкі, не тому, що в клубі якась не така атмосфера чи відношення з боку тренерського штабу або керівництва, а тому, що я створював на себе штучний тиск. Багато хвилювався, а що буде, якщо мене не візьмуть, і тому подібне, але все це штучний тиск, який я сам собі створював. Бо тепер, озираючись назад, я розумію, що з боку колективу, тренерського штабу та керівництва все ідеально, мене прийняли як свого. Саме тому адаптація пройшла швидко.
— Як тобі загалом Сумщина? Чи не страшно бути в прикордонній області?
— На самому початку було страшно, але з часом звик. Тому що завжди в голові була думка, що люди, які тут живуть протягом чотирьох років, зуміли до цього адаптуватися, не просто живуть сумне життя, а живуть його далі, щось створюють, народжують дітей та планують майбутнє саме на Сумщині. Тому і я зможу тут жити.
— Які головні сильні сторони «Вікторії» ти бачиш зараз?
— Стабільність в усіх сенсах цього слова, людське відношення та велике бажання перемагати.
— Опиши «Вікторію» одним словом, яке б влучне слово підібрав би?
— Стійкість.
— Які відчуття були, коли вперше зіграв у футболці «Вікторії»? Можливо, перші матчі супроводжувалися змішаними емоціями?
— Перед тим як вийти на поле, були хвилювання, але при першому дотику до м’яча вони зникло, я відразу увійшов в цей ритм гри.
— Які завдання ти ставиш перед собою в першому колі чемпіонату?
— Особисто собі, так як і завжди, – розвиватися, це правило 1 відсотка: кожен день розвиватися на 1 відсоток в усіх аспектах цього життя, як у футбольному, людському, так і в інтелектуальному. І я рахую, що якщо кожен відноситься так до цього, то це тільки плюс для команди.
— І наостанок, традиційне запитання для всіх наших гравців: що б ти хотів сказати вболівальникам «Вікторії»?
— Хотів би висловити свою вдячність, тому що їхня підтримка відчувається в кожній грі, навіть через ті ж соцмережі, їх коментарі зі словами підтримки, це дуже сильно надихає, підтримує та мотивує. Також хочеться побажати їм мирного неба над головою, це найважливіше на сьогоднішній день.
Дякуємо Івану за щиру та змістовну розмову!
Сподіваємося, ви ще на крок стали ближчими до наших гравців. Ми стараємося, аби ви пізнали їх якнайкраще і поринули в атмосферу нашої команди саме через такі змістовні портретні інтерв’ю наших гравців.
За нашою доброю традицією, ми запитали в Івана, кого наступним із партнерів по команді він хотів би бачити на інтерв’ю.
— Хочу, аби на розмову прийшов Данило Кіріченко.
— Добре, ми тебе зрозуміли і вже починаємо готуватися до розмови з Данилом.
Тому, дорогі вболівальники, наступне інтерв’ю буде із нападником нашої команди Данилом Кіріченком, який, так як і Іван, прийшов у нашу команду на літніх навчально-тренувальних зборах.
